Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

Північні думи

Леся Українка

Годі тепера! ні скарг, ані плачу,

Ні нарікання на долю, – кінець!

Навіть і хвилю ридання гарячу

Стримать спроможусь. Нестиму вінець,

Той, що сама положила на себе.

Доле сліпая, вже згинула влада твоя,

Повід життя свого я одбираю від тебе,

Буду шукати сама, де дорога моя!

Мрії рожеві, тепер я розстануся з вами,

Тихо відводжу обійми ясних моїх мрій.

Довго проводити буду сумними очами

Подруг моїх легкокрилих зникаючий рій.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Згинули мрії, і темрява слід їх закрила…

Ледве що зникли, а в мене вже знов над чолом

Полум’ям віють огненні широкії крила,

Мрія новая літа надо мною орлом.

Мов зачарована, слухаю голос надземний:

«Ти блискавицею мусиш світити у тьмі,

Поки зорею рожевою край твій освітиться темний,

Треба шукати дороги тим людям, що ходять в ярмі.

Глянуть всі ті, що живуть у великій темниці,

Скажуть: «Се в нашій країні настала весна, –

Грають по небі зірниці, ясні блискавиці,

Темна ще ніч, та вже хутко минеться вона».

Мріє новая! твій голос і крила огнисті

Ваблять мене, я піду за тим світлом ясним

Через простори і дикі дороги тернисті,

Так, як Ізраїль ішов за стовпом огняним.

Знаю, куди ти мене поведеш за собою:

Там без упину лютує страшна, невсипуща війна,

Люди там гинуть у тяжкому лютому бою,

Кров там не ллється, панує там смерть потайна.

Кличеш? Я йду! за тобою усюди полину,

Знов повернуся у той занапащений край,

Де, може, волі не буде мені до загину,

Мріє новая, з тобою і там буде рай!

1895


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 125 – 126.

Північні думи, 1895 р.

Поезія вперше опублікована у журн. «Народ», 1895, № 15-16, стор. 254 – 256. Зберігся автограф (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 11, стор. 85 – 86).

Буду шукати сама, де дорога моя!мабуть, Леся Українка тут полемізує зі своїм раннім віршем «Мій шлях», де вона висловлювала сподівання, що хтось їй допоможе.

Кров там не ллється, панує там смерть потайнадокладніше тема «білої війни» розкрита у драматизованому вірші «Грішниця».