«Тішся, дитино, поки ще маленька…»
Леся Українка
Тішся, дитино, поки ще маленька.
Ти ж бо живеш навесні,
Ще твоя думка літає легенька,
Ще твої мрії ясні.
Мрія полине із думкою вкупці
Геть у далекі світа, –
Крил не втинай сизокрилій голубці,
Хай вона вільно літа!
Чи пам’ятаєш ти казку-дивницю,
Як то колись принесла
Тую цілющу-живущу водицю
Дрібна пташина мала?
Їй не страшні були дикі простори,
Скелі і хвилі морські,
Перелітала найвищії гори, –
Мала крильцята прудкі.
Так твоя думка швиденько полине,
Тільки їй волю даси,
І принесе з чарівної країни
Краплю живої роси.
І як приступить журба невсипуща
Та до серденька твого, –
Тая росиця цілюща-живуща
Буде живити його.
Хай же та мрія із думкою вкупці
Лине в незнані світа, –
Крил не втинай сизокрилій голубці,
Хай вона вільно літа!
[1891]
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 112 – 113.
Вперше надруковано в «Ілюстрованій бібліотеці для молодіжі, міщан і селян», Чернівці, 1891, № 3, стор. 33, під заголовком «До руской дитини».
Автограф – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 11, стор. 34.
Датується за автографом 1891 р.
Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 89 – 90.