Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

Напис в руїні

Леся Українка

Варіанти тексту

«Я, цар царів, я, сонця син могутній,

Собі оцю гробницю збудував,

Щоб славили народи незчисленні,

Щоб тямили на всі віки потомні

Імення»… Далі круг і збитий напис.

І вже ніхто з нащадків наймудріших

Царського ймення прочитать не може.

Хто збив той напис, – чи сперечник-владар,

Чи просто час потужною рукою, –

То невідомо. Дивним візерунком

Багато слів написано край нього

Про славу безіменного владаря,

Змальовано царя славетні вчинки:

Он цар сидить високо на престолі,

Народи подолані йдуть з дарами

Коштовними й додолу клонять чола,

А він сидить, немов камінний ідол

Під опахалами з барвистих пер.

Лице його подібне до Тутмеса,

І до Рамзеса, і до всіх тиранів.

Он далі він, схопивши за волосся

Одразу цілий гурт якихсь повстанців,

Кривим мечем над ними замахнув.

Лице його подібне до Тарака,

До Менефта, як і до всіх тиранів.

З лицем тим самим він левів полює,

Левіафанів ловить, б’є пташок

І їде полем через людські трупи,

І бенкетує по своїх гаремах,

І на війну жене своїх підданих,

І посилає на роботу люд, –

На ту страшну єгипетську роботу,

Що має вславити царське імення.

Іде той люд, мов хвилі в океані,

Без ліку, без числа на бойовисько

І стелиться під ноги коням царським,

А хто живим зостався з того люду,

Той гине на єгипетській роботі:

З його могили хоче цар зробити

Для себе пам’ятник – хай гине раб!

І раб копає землю, теше камінь,

Приносить мул з ріки і робить цеглу,

Виводить мури, статуї великі,

Запрігшись, возить самотужки й ставить

І щось будує вічне і величне,

Щось незрівнянне і потужно гарне,

Мальоване, мережане, різьблене,

І кожна статуя, колона, малювання,

Мережечка, різьба і навіть цегла

Незримими устами промовляє:

«Мене створив єгипетський народ

І тим навік своє імення вславив !»

Мандрівнику, спинись, коли в пустині

побачиш де таку царську гробницю,

хто б він не був, той цар, що там спочив,

ти не йому поклонишся, спинившись.

Умер давно той цар з лицем тирана,

Умер давно народ, йому підданий,

умерло ймення, і загибла пам’ять.

Зосталася по їх дивна будова,

Царю могила, пам’ятник народу,

А що здобув той цар з лицем тирана?

Собі могилу, пам’ятник…

Умер давно той цар з лицем тирана,

Зоставсь по ньому – круг і збитий напис.

Співці! не марте, вчені! не шукайте,

Хто був той цар і як йому наймення:

З його могили утворила доля

Народу пам’ятник, – хай гине цар!

28.08.1904


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 311 – 312.

Напис в руїні, 1904 р.

Вперше надруковано в ЛНВ, 1905 р., т. 30, № 4, с. 1 – 2.

Автограф – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 683 та авторизована копія рукою К. Квітки – № 684. В автографі викреслено одинадцять останніх рядків (щоб їх побачити, клацніть кнопку «Автограф»).

Дата автографа – 28.08.1904. Зелений Гай.

Заново відредагована поезія передрукована у журн. «Вільна Україна», 1906, № 3. с. 36 – 38.

Подається за журн. «Вільна Україна», 1906, № 3. с. 36 – 38.

Критичні зауваження щодо цієї поезії подав Іван Франко у статті «Огляд української літератури 1906 р.»