Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

Частина 2

Микола Жарких

Управління

Зміст

Прощання (1896 р.)

До товариша (1896 р.)

Пізно (1897 р.)

Переклади з Ади Негрі (1897, 1907 рр.)

Родина Бажаїв (1897 р.)

Переклади з Байрона (1898 р.)

На столітній ювілей української літератури (1898 р.)

Прощання

У виданні 1975 р. ця драматична сцена датується орієнтовно 1896 р. на підставі особливостей почерку та паперу.

У листах Лесі Українки нема ніяких прямих вказівок щодо роботи над цим твором. Є тільки два натяки, які, можливо, його стосуються.

Так, в листі до матері з 1 (13) вересня 1896 р. Леся писала:

Драму свою я кончила, тепер виправляю. Другу роботу ще ні.

Драма – це безперечно «Блакитна троянда» (дата закінчення в автографі – 31 серпня 1896 р., а лист написано наступного дня). А от що таке «друга робота»? Переглядаючи список незакінчених праць Лесі Українки, в близькому часі можна побачити тільки статтю «Джон Мільтон» та сцену «Прощання». Попередня згадка про статтю походила, як ми бачили, з листопада 1895 р., за 10 місяців перед розглядуваним листом. Це досить великий проміжок, тому більш імовірним здається варіант драматичної сцени. Зрештою, не можна виключати, що вираз «друга робота» означав загально «всяку іншу літературну працю», а не якийсь конкретний твір.

В наступному листі до матері з 18 (30) вересня 1896 р., відповідаючи на повідомлення про сценічну долю п’єси О.Пчілки «Світова річ», Леся писала:

Для наших драм, твоїх, моїх і Славинського, ми вже, певне, устроїмо «Théâtre libre».

Про які «мої драми» йдеться? Одна з них – це «Блакитна троянда». Якщо розуміти множину буквально, то можна виснувати, що «Прощання» вже було написано, і Лесина мати вже з цим твором ознайомилась чи принаймні знала про його існування. Але можна розуміти цей вираз тільки як намір писати ще драматичні твори, продовжуючи й розвиваючи літературний напрямок, окреслений «Трояндою». Твори цього напрямку не сприймались тогочасним українським театром, і тому висувалась ідея створення нового театру.

Таким чином, і цей натяк не можна вважати однозначною вказівкою на «Прощання». Разом з тим ці натяки не суперечать існуючому датуванню; можливо, колись удасться прочитати їх ясніше.

До товариша

Вірш адресовано Михайлу Кривинюку:

Чи згадали хоч раз ви про мене в тюрмі,

Як про вас я спогадую, хвора?

Звичайно вірш датується 19 січня 1897 р. на підставі дати, поставленій у першій публікації збірки «Думи і мрії» (1899).

В листі Лесі Українки до М.В.Кривинюка (який на той час перебував у Лук’янівській в’язниці) з середини квітня 1897 р. наведено цей вірш і вказано, що він був написаний ще «торік» (тобто в кінці 1896 р.).

Кривинюка заарештували 24 листопада 1896 р., тому «торік» звужується до грудня 1896 р. Отже, датою написання твору можна вважати грудень 1896 – 19 січня 1897 р.

Пізно

У виданні 1976 р. це маленьке оповідання датується орієнтовно 1893 р. на підставі спогадів сучасників письменниці. Ольга Косач-Кривинюк подала орієнтовну дату 1890-і рр., без пояснень і мотивації.

На мій погляд, датуюче значення може мати фраза:

врешті, прочитай «Капітал» Маркса по-німецьки, коли хочеш.

Єдина згадка про «Капітал» в листуванні Лесі Українки міститься у листі до сестри Ольги з 29 серпня (11 вересня) 1897 р. Вона звернула увагу на цей твір за порадою С.К.Мержинського. Читання йшло дуже тяжко, твір видавався непереконливим. Леся Українка гризла його скоріше з почуття обов’язку члена марксистського гуртка, ніж зі справжньої внутрішньої потреби. Оцей обов’язок читати «Капітал» по-німецьки на догоду комусь і зближує героїню оповідання з самою Лесею Українкою.

На цій підставі я датую оповідання останніми місяцями 1897 року.

Переклади з Ади Негрі

Леся Українка переклала дві поезії Ади Негрі – «Кінець страйку» та «Смутної провесни, серед травиці…». У виданні 1975 р. перший з віршів датовано орієнтовно 1899 роком на підставі того, що в цьому році Леся Українка написала статтю «Два направления в новейшей итальянской литературе», де розглядала творчість Ади Негрі і подала російський переклад вірша «Кінець страйку». Другий вірш датується так само.

При цьому не було зауважено згадки в листі Лесі Українки до матері з 13 (25) грудня 1897 р.:

Скажи, як ти читала мій переклад з Ади Негрі? Аже то був не віршований, а підстрочний переклад. Чи ти його сама звіршувала? Якби я завчасу знала, я прислала б якийсь настоящий переклад.

Отже, на той час Леся Українка вже цікавилася творчістю Ади Негрі й мала переклад якогось її віршу. Коли ж виникла ця цікавість?

Інтерес Лесі Українки до італійської літератури вперше засвідчено її листом до брата Михайла з 26 листопада (8 грудня) 1889 р. В ньому Леся ділилася своїми планами перекладів, зокрема, з італійської літератури. Там висловлена також вимога перекладати поезію тільки з італійських оригіналів. Але з можливих авторів названі тільки Леопарді та Петрарка. Ади Негрі в цьому списку немає, й не могло бути: адже вона була всього на рік старша за Лесю. Літературна слава Ади Негрі розпочалася з публікації збірки «Fatalita» в 1892 р. (Слід знати, що про А.Негрі можна багато дізнатись з веб-проекту «Італійські письменниці»)

Що ж до поезій «Кінець страйку» (Fine di sciopero) та «Смутної провесни…» (в Ади Негрі він зветься «Bacio morto» – «Умерлий поцілунок»), то вони опубліковані у наступній збірці – «Tempeste» в 1896 р. Зважаючи, що був потрібен певний час, щоб книжка з Італії дісталась до Києва, можна припустити, що Леся Українка прочитала цю збірку в 1897 році та, як видно з цитованого листа, зробила підрядковий переклад якогось твору.

Що ж саме могла читати Олена Пчілка у Київському літературно-артистичному товаристві? Зважаючи на поліційні умови, навряд чи це був «Кінець страйку» – твір гострої соціальної спрямованості, можна сказати, революційний. Якщо вибирати тільки з двох відомих перекладів Лесі Українки, то скоріше можна припустити читання ліричного твору «Смутної провесни…», який не містить ніякої суспільної чи політичної ідеї. Зрештою, це міг бути якийсь інший твір, текст якого до нас не дійшов.

Отже, Леся Українка стежила за новинами італійської літератури і зацікавилась творчістю Ади Негрі невдовзі після виходу книги «Tempeste», в 1897 році. На цей час припадають і перші спроби перекладів творів цієї поетеси. Тому слід вважати, що не написання статті «Два направления в новейшей итальянской литературе» спричинило інтерес до Ади Негрі, а навпаки, знайомство з її творчістю було поштовхом до написання саме такої критичної статті.

Що ж до канонічного тексту перекладу віршу «Кінець страйку», то він належить до початку 1907 р. У листі до матері з 24 січня (6 лютого) 1907 р. Леся Українка писала:

Не писала тобі, бо сором мені було листа посилати без давно обіцяного перекладу, а тим часом усякий клопіт не давав мені відновити чи попросту насвіжо записати сеї речі. Тепер сей переклад вийшов у мене ближчим до тексту, ніж той російський, що увійшов колись у статтю, та й ніж той український, що загубився. Я тепер краще знаю метрику італьянську, ніж тоді, і через те змогла передати далеко точніше розмір сього вірша, можу навіть сказати, що передала його зовсім точно. Остатня строфа може бути виражена ще й так: «Де ж край того страждання?» Або: «Коли ж кінець страждання?», виберіть з трьох варіантів, котрий більше до сподоби.

Слід здогадуватись, що Олена Пчілка хотіла надрукувати переклад віршу в своєму журналі «Рідний край» і просила Лесю надіслати його. Леся ж старого перекладу не знайшла і переклала твір заново.

Родина Бажаїв

Початок драми з такою умовною назвою у виданні 1977 року датується так:

Орієнтовно її можна віднести не раніше як до 1907 p., оскільки твори згадуваного в уривку Ведекінда стали відомі російському глядачеві саме з 1907 р. Найвідоміша його п’єса «Пробудження весни» (1891) вперше поставлена на російській сцені у 1907 р.

Нестійність такої аргументації очевидна. За один запит до Google було з’ясовано, що п’єса Ведекінда «Пробудження весни» була поставлена у приватному театрі В.Ф.Комісаржевської у Петербурзі 15 вересня 1907 р. Режисером був Всеволод Мейєрхольд. Леся Українка останній раз була в Петербурзі в 1905 році, на час прем’єри перебувала в Криму і довідатись про виставу могла хіба що з газет. Враховуючи, що ця постановка ніякої епохи в театрі не зробила, слід повністю відкинути можливість її впливу на Лесю Українку. (До того ж Ведекінд не одну п’єсу написав, і нема підстав розглядати тільки «Пробудження весни»).

Отже, фрагмент є фактично недатованим і постає питання про його датування.

У листуванні Лесі Українки ніяких згадок про цей твір я не знайшов. А коли бракує конкретних даних, гуманітарії звичайно вдаються до загальних міркувань. Щоб вороги не подумали, буцімто мені, фізику-теоретику, цей жанр недоступний, я й собі вдамся до таких міркувань.

Підставою для датування може бути жанр твору. Із написаного уривку ясно, що це мала б бути реалістична побутова драма із життя української інтелігенції того часу. Все це зближує її з «Блакитною трояндою». Перечитуючи характеристики дієвих осіб, можна навіть намітити деякі паралелі між Олімпіадою Іванівною і пані Бажаєвою, Любов’ю і Ганною. Зрештою, як у кожній поважній декадентській п’єсі, в ній заплановану участь аж двох лікарів, а одна з сюжетних ліній розгортається довкола безнадійної хвороби.

Тому я вважаю, що Леся Українка почала проектувати цю п’єсу невдовзі після закінчення роботи над «Блакитною трояндою», десь в кінці 1896 року. По мірі того як окреслювався мовчазний спротив театральної громадськості її першій п’єсі, вона втрачала інтерес до написання нових п’єс такого ж роду. Провал постановки «Блакитної троянди» в 1899 році поставив крапку в цьому проекті.

Починаючи з 1901 р. Леся Українка почала писати твори в романтичному ключі (єдиний реалістичний твір цього періоду – повість «Приязнь») і знайти в цьому періоді місце для розглядуваного реалістичного проекту важко. Що ж стосується згадки про Ведекінда, то вона безсумнівно належить до літератури, а не до життєвих спостережень.

Один дуже слабкий натяк можна спробувати видобути з листа Лесі Українки до М.В.Кривинюка з червня 1897 року, де вона писала:

Маю «прожект» їхати знов до Болгарії, втікаючи від рідних туманів, дощу та ожеледі […] В Софії я знов засяду в дядьковій бібліотеці і сподіваюсь, що на сей раз тямитиму скористати з неї далеко більше, ніж тамтой раз. З Болгарії привезу аж дві драми — ото буде!…

Одна з цих драм – це вочевидь «У пущі», яка виникла на маргінезі роботи про Джона Мільтона (ця брошура була розпочата якраз у Софії на матеріалах бібліотеки М.П.Драгоманова). А друга драма що? Серед закінчених драматичних творів Лесі Українки нема другого твору, початок якого можна було б прив’язати до 1897 року. Отже, лишається шукати за ним серед незавершених драматичних творів, і тоді можна вважати цю згадку вказівкою на «Родину Бажаїв». Але, повторюся, натяк цей дуже слабкий.

Переклади з Байрона

З Байрона Леся Українка переклала небагато – вірш «Коли сниться мені, що ти любиш мене» та початок драматичної поеми «Каїн».

Перший з перекладів у виданні 1975 р. датовано орієнтовно 1897 – 1898 роками, коли Леся Українка перекладала «Каїна» Байрона. Для «Каїна» запропонована орієнтовна дата 1898 р. на підставі листа до матері з 30.03.1898 р.

Листування Лесі Українки дає змогу дещо конкретизувати ці дати. Так, у листі до матері з 23 жовтня (4 листопада) 1897 р. вона писала:

Не забудь привезти мені Гейне і Байрона, як будеш їхати.

Отже, до приїзду матері Леся не мала при собі англійського оригіналу творів Байрона. Олена Пчілка гостювала у дочки з 21.12.1897 до 11.01.1898 р. (з 2 по 23 січня 1898 р. за новим стилем). Можна думати, що Леся Українка взялася за читання Байрона не раніше від’їзду матері, і працювала над перекладами до виїзду з Ялти, тобто на протязі лютого – травня 1898 року. Цим часом датується пряма згадка про намір перекласти «Каїна»:

Якось я переклала першу сцену з «Макбета» – пришлю тобі через наших. Може бути, перекладу шматок «Манфреда» або «Каїна», то теж пришлю. [Лист до матері з 30 березня (11 квітня) 1898 р.]

«Наші», з якими Леся Українка збиралась передати свої переклади – це її сестри Ольга та Оксана, які гостювали на той час у Ялті. Вони виїхали з Ялти 10 (22) квітня, і якщо Леся Українка виконала свій намір, то переклад з «Каїна» можна датувати досить вузько: 30 березня – 10 квітня 1898 р. (11 – 22 квітня 1898 р. за новим стилем).

Нічого неможливого в такій вузькій даті немає. Обсяги перекладів незначні: вони разом не складають навіть 0.2 авторських аркуші. Вірш взагалі міг бути перекладений за один підхід до столу; що ж стосується «Каїна», то цей переклад уривається на випадковому місці. З довгої (на 28 рядків) репліки Люцифера перекладено лише перші 6 рядків. Задля логічної завершеності треба було б перекласти весь перший акт поеми (десь 1400 рядків); з них Леся Українка переклала лише приблизно 380 рядків. Отже, складається враження, що Леся Українка справді віддала рукопис сестрам і більше до нього не поверталась.

Навіть якщо не вважати цю конструкцію за цілком переконливу, ці переклади не випадає датувати пізніше ніж кінцем травня 1898 р. Виїхавши з Ялти, Леся Українка на довший час (липень – серпень 1898 р.) зупинилась у Гадячі. Листи її з Гадяча повідомляють про писання спогадів про М.В.Ковалевського. За переклади в них нема ніяких згадок. На цій непрямій підставі я вважаю, що переклади з Байрона виконані ще в Ялті, тобто не пізніше кінця травня – початку червня 1898 р.

На столітній ювілей української літератури

Ця поезія у виданні 1975 р. датується 1898 роком на підставі дати у збірці «Думи і мрії» (1899).

Листування Лесі Українки легко дозволяє конкретизувати цю дату. В короткій листівці до Людмили Драгоманової з 18 (30) листопада 1898 р. поетеса повідомляла:

А там ще маю роботу для вечора юбілейного (юб[ілей] Котляревського і століття укр[аїнської] літератури).

Вечір відбувся 25 листопада (7 грудня) 1898 p. Лесин вірш на ньому читав M. П. Старицький. Отже, написання твору вкладається в тиждень 18 – 25 листопада 1898 р.